Комітет Верховної Ради України з питань економічного розвитку розгляне законопроєкт № 13109 від 17.03.2025 р. про сімейне підприємництво.
Проєктом закону сімейне підприємництво визначається як форма зайнятості громадян – членів однієї сім’ї з метою досягнення економічних і соціальних результатів та/або одержання прибутку.
Пропонуються дві форми реалізації такого бізнесу:
- юридична особа (сімейне підприємство);
- фізична особа – підприємець (суб’єкт сімейного підприємництва).
Основою для створення такого суб’єкта буде договір (декларація) про створення такого суб’єкта сімейного підприємництва.
Головою суб’єкта сімейного підприємництва є його засновник – фізична особа – підприємець.
Членами суб’єкта сімейного підприємництва можуть бути члени однієї сім’ї першого та другого ступеня споріднення, які досягли 14-річного віку, і, реалізуючи своє право на вільно обрану зайнятість, об’єдналися для спільного провадження сімейного підприємництва та дотримуються положень договору (декларації) про створення суб’єкта сімейного підприємництва. Для цілей проєкту закону визначено, хто є членами сім’ї голови суб’єкта сімейного підприємництва першого та другого ступеня споріднення.
Проте законопроєкт передбачає залучати й найманих працівників за трудовим договором чи контрактом, дотримуючись суворих пропорцій:
- загальна чисельність: сумарна кількість членів сім'ї та найманих працівників не може перевищувати 10 осіб;
- баланс сил: кількість найманих працівників не може бути більшою за кількість членів сім’ї, які беруть участь у бізнесі.
Для суб'єктів сімейного підприємництва встановлено низку табу. Зокрема, такий бізнес не може здійснюватися у сферах:
- оптової торгівлі,
- виробництва, експорту чи імпорту підакцизних товарів,
- роздрібного продажу підакцизних товарів (за винятком палива в ємностях до 20 л, а також пива, сидру, пері та столових вин),
- ресторанного господарства, якщо в закладі одночасно продаються інші підакцизні товари, крім вищезгаданих слабоалкогольних напоїв.
Для полегшення адміністративного навантаження суб’єкти сімейного підприємництва перебуватимуть на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Діяльність суб'єкта припиняється у чотирьох випадках:
- Реорганізація через смерть або зникнення безвісти голови підприємства.
- Ліквідація.
- Визнання неплатоспроможним (банкрутство).
- Відсутність членів сім'ї, які бажають продовжувати справу.
Одночасно ГНЕУ звертає увагу на те, що у ч. 2 ст. 14 проєкту передбачено, що спори щодо розподілу майна суб’єкта сімейного підприємництва, яке припинило свою діяльність, вирішуються судом. Водночас проєкт не містить нормативного регулювання майнових відносин таких суб’єктів господарювання, що створює прогалину у визначенні правового режиму майна сімейного підприємства. Зокрема, відсутні положення щодо формування майна, джерел його утворення, обсягу та порядку внесення вкладів учасниками, а також процедур управління, користування і розпорядження спільним майном. Невизначеним залишається питання обліку активів, правового статусу внесеного майна тощо.
Однією з підстав для припинення суб’єкта сімейного підприємництва визначено «у разі, якщо не залишається жодного члена суб’єкта сімейного підприємництва, який бажає продовжити його діяльність» (п. 4 ст. 13 проєкту), тобто, у разі, якщо залишився один член такого суб’єкта, то підстави для припинення відсутні. Однак ця норма не узгоджується з ч. 2 ст. 1 проєкту, згідно з якою «сімейне підприємництво може здійснюватися кількома, але не менше, як двома, членами однієї сім’ї – громадянами України, відповідно до закону».
Також звертається увага на неузгодженість положень ст. 12 «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування членів суб’єкта сімейного підприємництва та осіб, які працюють у суб’єкта сімейного підприємництва за трудовим договором (контрактом)» проєкту з чинними нормами відповідних законів України, що може призвести до невизначеності у правовому регулюванні.
Зокрема, це стосується положень ч. 2 цієї статті проєкту щодо здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування на засадах добровільності членами суб’єкта сімейного підприємництва, яких у проєкті пропонується прирівняти до домашніх працівників, визначених главою XI-А «Праця домашніх працівників» КЗпП. У цьому зв’язку варто зазначити, що звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування зазначених вище осіб в подальшому матиме негативний вплив на їх рівень соціального забезпечення.
Річ у тім, що основним джерелом формування коштів фондів 8 загальнообов’язкового державного соціального страхування є страхові внески страхувальників, які фактично є формою резервування заробітної плати, що забезпечує надання соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. При цьому, звертаємо увагу на те, що до страхового стажу включаються тільки періоди, за які щомісяця сплачені страхові внески у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», абз. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», абз. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Отже, несплата єдиного внеску членами суб’єкта сімейного підприємства призведе до незарахування таким особам цих періодів до страхового стажу, що в подальшому позначиться на розмірі пенсій та інших соціальних виплат.
Міністерству фінансів України не сподобалась норма про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і воно запропонувало її з проєкту виключити.